Вчора зустрівся зі Стефою і її маденькою донечкою на ім»я Осінь.
Ми гуляли по парку і грались на дитмайданчику. Стефа подарувала мені дещо для Маґди. Та я попросив її віддати ці подарнки Діані, бо кожень день бачити їх в рюкзаку занадто сумно.

Спершу я подумав, що Стефа знову вагітна, але ні. Це вона закинула підзарядкою займатись.
Хто не в курсі ми похзнайомились в Китаї, неподалік Тибету. Стефа викладала в Гонк-Конзі англійську і вивчала китайську. 

Познайомившись з нами вона кинула все, скоро зібрала рюкзак і понесла табурет до Індійського океану (Монголія-Китай-Тибет-Напал-Індія-Шрі-Ланка).
Був момент коли Стефа проявила слабкість і хотіла вийти з проекту. Не захотіла їхати стопом в парі, а поїхала сама на поїзді в Гоа. За годину вона загубила табурет.

П»ятий табуретний день поспіль….
Навіщо табурет стає зрозуміло тоді коли нарешті лишаєш його на океані.
В Америці і Канаді бояться терактів, тому лишити рюкзак в магазині чи ресторані майже не можливо. Здибав Влада (виходця з України) і лишив свій стаф у його подруги Габріель. 
Тепер легкий як вітер ношусь по місту і шукаю щастя.

4.04.2010, 12:00, Montreal, Canada,

Щоб було добре видно круті шмотки вони знімають двері з крутих тачок і врубайють на повну мягадецебельні саундбуфера.

Земля тремтить  від низьких частот.

Тачки з тьолками з далеку пахнуть парфумами. Тьолки труться об ручку коробки передач.

Негри в золотих ланцюгах і каблучках крокують широко розставивши пальці.

Ось один стойіть на шухері, а другий мочиться на двері перукарні. Все дорого, все пантово.