автор: Mars

Выехав из самого первого национального парка в мире, мы ненадолго остановились в visitor center для того, чтобы поинтернетиться. Ну, как обычно, это заняло у нас несколько часов, точнее, часов шесть. Ребята, соответственно, расслабились, бахнули пивка. В общем, финал вырисовывался неутешительный: машину вести было некому.
Слава богу, самая внимательная (Люсиль) заметила вход в метро, прямо изнутри здания, как у нас на Киевской из Европейского. Мы по-тихому прошмыгнули мимо посапывающих, благоухащих хмелем пивнюретчиков. Быстро сбежали по
ступеням эскалатора, благо, не очень глубокий, и растворились в толпе народа, несущегося в вечернем поезде.

автор: lostinnebula

«Каждый обладает знаниями. И какой же прекрасный дар, когда эти знания можешь и умеешь передать другим, поджигаешь их от своей искры, открываешься сам и заставляешь звучать скрытые струны других людей.»
12 февраля 2010 посетила меня эта мысль. Сегодня обнаружила ее в своем дневнике и поняла, что она актуальна и сейчас.

Вчора зустрівся зі Стефою і її маденькою донечкою на ім»я Осінь.
Ми гуляли по парку і грались на дитмайданчику. Стефа подарувала мені дещо для Маґди. Та я попросив її віддати ці подарнки Діані, бо кожень день бачити їх в рюкзаку занадто сумно.

Спершу я подумав, що Стефа знову вагітна, але ні. Це вона закинула підзарядкою займатись.
Хто не в курсі ми похзнайомились в Китаї, неподалік Тибету. Стефа викладала в Гонк-Конзі англійську і вивчала китайську. 

Познайомившись з нами вона кинула все, скоро зібрала рюкзак і понесла табурет до Індійського океану (Монголія-Китай-Тибет-Напал-Індія-Шрі-Ланка).
Був момент коли Стефа проявила слабкість і хотіла вийти з проекту. Не захотіла їхати стопом в парі, а поїхала сама на поїзді в Гоа. За годину вона загубила табурет.

П»ятий табуретний день поспіль….
Навіщо табурет стає зрозуміло тоді коли нарешті лишаєш його на океані.
В Америці і Канаді бояться терактів, тому лишити рюкзак в магазині чи ресторані майже не можливо. Здибав Влада (виходця з України) і лишив свій стаф у його подруги Габріель. 
Тепер легкий як вітер ношусь по місту і шукаю щастя.

Автор: lostinnebula

Продолжая тему попутчиков
Пилот боинга Александр оказался очень общителен. Всю ночь он рассказывал интересные истории, задавал правильные вопросы попутчикам, раскручивая и их на всяческие интересности.
А я смотрела на этого лысоватого дядечку с животиком и представляла его в лётной форме. Типичный пилот со стажем.