© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2011. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: belorusian team, ukrainian team, кірил кравцов, льонька, мис Горн

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Зранку топав три години намагаючись вийти з безкінечного міста і врешті отримав винагороду. Мене підібрав Карлос, якому потрібен був попутчик, аби не заснути у довгій дорозі до Пасто.
Карлос – менеджер великої торгівельної компанії, яка займається повітряними та водними вантажоперевезеннями у Європу, Штати та Азію їхав проконтролювати погрузку танкера, що прямував Китай.

Це мені нагадало зустріч з Папандопало у Гватемалі. Марнотратний чи то щиросердий Карлос при кожному випадку лишав кілька тисяч «на чай». По дорозі він все таки вирішив півгодинки подрімати, але замість відкинутись на сидуху, яка це роблять всі нормальні люди, він зняв номери по десять баксів для кожного з нас. І знов мені наснився жахливий сон про волоцюгу який просить гроші, за тим удар по голові. Бух!

- Сеньйор! Півгодини пройшло, прокидайтесь! – гукає гувернантка.
Ввечері ми дістались Пасто. Я думав їхати на еквадоріанський кордон, але Карлос запропонував переночувати у готелі і їхати зранку.

Чим можна віддячити людині за таку доброту? 28 грудня 2011 року я планую організувати в Україні 3-тю міжнародну асамблею з табуретом. Запросити всіх чудових, добрих і творчих людей яких ми зустріли на цьому Шляху. Фестиваль буде проходити у вигляді подорожі по Україні. Для артистів це буде турне, для решти знайомство цікавими людьми і унікальними традиціями. Це буде моя плата всім тим, хто не поцурався дати трохи тепла незнайомому волоцюзі.

У Пасто намічалось свято. Це буле репетиція карнавалу «бланко і негро», який відбудеться тут 5 січня 2011 року. Концепція фестивалю полягає у представленні чорної і білої культури Колумбії. В перший день виступають чорні, які приїжджають у Пасто з усієї країни. На другий день майданчики надаються білим. Місцевий секретар освіти, який віз мене на кордон, стверджує, що це дуже добре свято. Що воно великою мірою єднає різнокольоровий колумбійський народ.

Кордон Колумбія-Еквадор був зачинений. Перетнувши десятки кордонів я бачив подібне уперше.
Але виявилось що мені просто пощастило. Подібний «вихідний» трапляється раз на десять років з причини перепису населення.

Англійці, французи, канадійці, італійці, аргентинці – кого тут тільки не було. Вони лежали, сиділи, бухали, грали в карти, читали книжки та правили теревені в очікуванні п’ятої години – часу коли кордон відчинять.

Тут поблизу Екватора день і ніч круглий рік по дванадцять годин. Тому о п’ятій уже вечоріло. Крім того було страшенно холодно і я дуже хотів доїхати до столиці Еквадору, міста Калі Кіто. П’ятихвилинний концерт на дримбі і от уже прикордонники усаджують мене в попутну машину до найближчого містечка. А там молоді поліцейські, вражені божевільним проектом домовляються з водієм автобуса.

Я прокинувся у пустому автобусі. Водій забув мене погукати на вихід. Довелось шукати зворотній автобус, а тоді іти пішки. І, врешті, близько другої ночі я їв гаряче печеня, яке приготувала мені Діана.
Магда мирно хропла, а поруч її голови примостилось малюсіньке сіре кошенятко.

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: colombia, ecuador, ukrainian team, автостоп, дорога, льонька

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

5 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 219-ий день Шляху

Як Льонька, Діана і Магда опинилися у племені Куна Яла, читайте у статті “Індіанці Карибського моря”.

Наш корабель відплив, і ми лишились на острові чекати на прибуття колумбійського вантажного судна, яке мало прийти з дня на день. Я відразу вирішив міцно взятись до роботи у племені, і зголосився пливти з писарем і його сином працювати у сельву. Для цих цілей мені видали відповідне знаряддя: гумові чоботи, весло, мачете і панамку.

Човник–«каюка» являв собою тендітну довбанку, яку стрьомно кидало в бурхливому Карибському морі. З неба лив дощ, який тут називають простим і логічним словом «вода».

Від незвички гребти – до того ж, лише з одного боку – у мене стомлювалась рука, і я просив помінятися місцями. Індіанці сміялись і дражнились, називаючи мене не інакше, як «Леон де Украніа».

На материку ми озброїлися мачете і пішли в сельву. На голову з дерев лила вода, стежка губилась в багнюці, під ногами чавкало, а час від часу моква діставала аж до верхівки кирзака. Тепер я зрозумів, навіщо потрібна панамка, чому індіанці глузували з моїх сандалів, навіщо дали чоботи, навіщо мачете, і якими наївними з мого боку були сподівання пройти Дар’янський Пробіл пішки.

Ми припливли шукати і збирати кокоси. Але не просто вештати джунглями і шукати. Тут у кожного своя ділянка – «фінка». Це фінка кокосова, але у кожного господаря є ще і бананова. І не одна, а щонайменше п’ять. А також кожен ґазда обробляє поодинокі дерева манго, папаї, гауяви, дерева для виготовлення човника-каюки, плантації білої і цукрової тростини. Кожного дня господар пливе працювати на іншу фінку. Цикл об’їзду всіх ділянок складає приблизно два тижні.

«Польові роботи» полягають у тому, щоб шукати плоди кокосів у густій рослинності і калюжах, налитих тропічним дощем. Потім – лущити їх спеціальними щипцями від волохатої шкірки і, ретельно порахувавши, складати в мішок. Паралельно з цим нарубувати за допомогою мачете опалі гілки і зносити їх на купи. З-під цих куп швидко виростають нові дерева. І, звісно, «косити траву» – рубка всієї непотрібної рослинності за допомогою мачете. В мої обов’язки входила ще й відеозйомка роботи.

Спитаєте, навіщо рахувати кокоси? Бо, вертаючись на острів, потрібно прозвітувати в порт, скільки ти привіз. Кажуть, це для статистики.
Вона ось така: всього на островах архіпелагу Сан Блас проживає 48 спільнот Куна Яла. На місяць кожна спільно заготовляє близько 40000 кокосів. Загалом острови заготовляють близько 200 тисяч кокосів і здають їх колумбійським торговельним кораблям. Саме такий корабель мав забрати нас з островів.

Після тяжкої роботи вдома на нас чекав рибно-кокосовий суп з вареними платанами (себто, бананами), який готували місцеві жінки разом з Діаною.

Жінки племені Куна Яла – надзвичайно привабливі

По обіді мене покликали старійшини. У Великому Домі, де зібрались чоловіки, стояло чотири великих чани, зав’язаних листям.

- Зараз найшановніші чоловіки пробуватимуть чічу, – сказав писар. – Ти теж спробуй.

Спершу пополоскавши рот водою, всі по черзі пили з кокосової миски. Напій був легкий і солодкий, як молоде вино.

Чіча робиться на основі цукрової тростини, какао і кукурудзи. Секрет її приготування і необхідні пропорції знає лише «професор хімії» – так жартівливо прозвали старого індіанця з добрими і трохи посоловілими очима. Виготовлення спиртних напоїв – справа спільна. Готувати для приватних цілей суворо заборонено.

Від такого дзбанку чіча можна добряче сп’яніти…

Ми спробували з кожного баняка, а тоді все перелили в тази і перемішали. Після цього, аби переконатись, чи все однаково солодке, ми спробували з кожного баняка ще раз. А вже тоді їх пов’язали свіжим листям, і лишили визрівати ще на чотири дні.

Я прийшов додому геть п’яний і щасливий. Там на мене чекала дружина.

6 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 220-ий день Шляху

Ми попливли на бананову фінку. На цей раз гребли повну годину, але я вперто не просив поміняти руку. По дорозі на порожній гачок ми впіймали здоровенну рибину з гострим дзьобом, і писар того дзьоба їй негайно поламав.

Коли дісталися берега, йти треба було ще цілу годину, а чоботи 41-го розміру, нап’ялені на мій сорок третій з половиною, страшенно натирали. Добре, що погода стояла ясна. Ми піднялись в гори. Тепер види робіт були такі: вирізати міцні палиці, зрізати та обчистити рослину для зав’язування, зрізати бананові грона і прив’язати їх до палиць, знайти саджанці і розсадити їх.

Ґазда обробляє свою бананову “фінка”

Мене, як українця, призначили на найбільш знайому роботу: копати ями і саджати бананові саджанці. Але копають вони не лопатою і не сапкою, а тоненькою і вузенькою мотичкою. На те вони й туземці.

Перти назад банани було ой як не просто. Навіть Хав’єр припинив корчити Рембо і з полегшенням зітхнув, поклавши банани до каюки.

Ми і наша здобич

- Ну, а тепер, хлопці, година на веслах – і ми вдома.
- Чого б вам не побудувати собі хати на материку, щоб не гребти кожен день по дві години.
- Та ти що! Тут комарів багато…

Цього разу вдома чекали вареники з картоплею і смаженою цибулею. Індіанці ледь язики не проковтнули з насолоди.

Смажені банани – це не українські вареники, але теж ням-ням…

Ввечері, при світлі вогнища і керосинки, писар розповів Магді казочку про лісових духів.

7 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас)
221-ий день Шляху

Я так натер ноги чоботами, що весь наступний тиждень не міг взути навіть власні сандалі. Відтак більше не плавав на плантації, натомість записався з Магдою у школу.

- Щоб вчителька дозволила тобі відвідувати заняття, треба показати їй, що ти не малявка, – пояснював я своїй дворічній доньці. – Підійди, чемно привітайся і порахуй до десяти.

Спершу Магда соромилась. Але потім підійшла, сказала «Буенос Діас» і порахувала до десяти іспанською, англійською й українською. Вчителька зраділа і запросила її сідати. В той день діти клеїли прапор Панами. Після занять всіх діток пригостили печивом. Це Магді сподобалось, і вона вирішила ходити сюди щоранку, а разом з нею – і я.

Діти Куна Яла залюбки прийняли Магду до гурту

От що ми опанували:

Абетка кунів має всього п’ятнадцять букв:
A, B, D, E, G, I, L, M, N, O, R, S, U, W, Y

Решту звуків складають буквосполучення. Нариклад dd=t, ss=ch тощо.
Цифри до десяти:

1. Гвенсак
2. Бо
3. Ба
4. Баке
5. Атар
6. Нергва
7. Гугле
8. Баабак
9. Бакебак
10. Амбе

Короткий словник:

Привіт – «Нуеді» або «на»
Дякую – «нуед»
Як тебе звуть – «Ігі нуга»
До побачення – «Бане мала»
Донька – «мімі»
Дружина – «оме»
Хата – «нег»
Вода – «ді»
Каюка – «ур»
Одяг – «мор»
Вітрильник – «урмор»

У школі

Домашнє завдання

Після обіду допомагав будувати хату сину вождя. Робота ведеться без єдиного цвяха. Деталі конструкції зв’язують мотузками. Зазвичай хати будуються «толокою» – як колись на українському селі. Власник заготовляє всі матеріали, і плем’я за один день сплітає нову хату. Але Себастьяно не мав всіх запчастин, тому зараз самотужки дов’язує стіни і дах по мірі надходження пальмового листя і білої тростини..

На материкових плантаціях працюють лише чоловіки. Жінки перуть, готують їсти, виховують дітей і вишивають.

Індіанці Куна носять красивий вишитий одяг, сережки в носі і широченні яскраві фєнєчки з бісеру на ногах і руках.

На острові немає машин і багато дітей, тому без жодного страху ми відпускали малявку світ за очі, і вона прибігала лише під вечір. А часом її приносив хтось із племені сплячу.

Сьогодні Діана весь день проситься на пляж позасмагати і поплавати. На нашому острові пляжу немає. По периметру – туалети. Сміття теж викидається у воду. Тобто, потрібно дістатися на сусідній острів. Як я не намагався відмовити її від божевільної ідеї, як не пояснював ненадійність каюки в руках блідолицих – вона стояла на своєму.

Випросив човник у Себастьяно. Коли почали всідатися, каюка захиталась під ногами, і Діана почала сумніватися у правильності свого рішення. Та коли ми відпливли від острова і втрапили у хвилі, стало по-справжньому страшно.

- Повертайся, я вже не хочу на пляж! – благала Діана.

Вся біда в тому, що я не навчився керувати човном, а лише гребти щосили. Принцип управління каюкою сильно відрізняється від наших весельних човнів. Ми панічно крутились у хвилях. Малявці Магді було все одно, пливти назад чи вперед. Їй на хвилях подобалось.

Малявка не боїться хвиль

Сідало сонце. Маленьку каюку з трьома українцями хитало і заливало хвилями Карибського моря…

Далі буде: про те, як весь острів напився, а вождь з’їв вогонь – читайте згодом на «Інфопорні».

Леонід Кантер

Коментарiв немає

5 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 219-ий день Шляху

Як Льонька, Діана і Магда опинилися у племені Куна Яла, читайте у статті “Індіанці Карибського моря”.

Наш корабель відплив, і ми лишились на острові чекати на прибуття колумбійського вантажного судна, яке мало прийти з дня на день. Я відразу вирішив міцно взятись до роботи у племені, і зголосився пливти з писарем і його сином працювати у сельву. Для цих цілей мені видали відповідне знаряддя: гумові чоботи, весло, мачете і панамку.

Човник–«каюка» являв собою тендітну довбанку, яку стрьомно кидало в бурхливому Карибському морі. З неба лив дощ, який тут називають простим і логічним словом «вода».

Від незвички гребти – до того ж, лише з одного боку – у мене стомлювалась рука, і я просив помінятися місцями. Індіанці сміялись і дражнились, називаючи мене не інакше, як «Леон де Украніа».

На материку ми озброїлися мачете і пішли в сельву. На голову з дерев лила вода, стежка губилась в багнюці, під ногами чавкало, а час від часу моква діставала аж до верхівки кирзака. Тепер я зрозумів, навіщо потрібна панамка, чому індіанці глузували з моїх сандалів, навіщо дали чоботи, навіщо мачете, і якими наївними з мого боку були сподівання пройти Дар’янський Пробіл пішки.

Ми припливли шукати і збирати кокоси. Але не просто вештати джунглями і шукати. Тут у кожного своя ділянка – «фінка». Це фінка кокосова, але у кожного господаря є ще і бананова. І не одна, а щонайменше п’ять. А також кожен ґазда обробляє поодинокі дерева манго, папаї, гауяви, дерева для виготовлення човника-каюки, плантації білої і цукрової тростини. Кожного дня господар пливе працювати на іншу фінку. Цикл об’їзду всіх ділянок складає приблизно два тижні.

«Польові роботи» полягають у тому, щоб шукати плоди кокосів у густій рослинності і калюжах, налитих тропічним дощем. Потім – лущити їх спеціальними щипцями від волохатої шкірки і, ретельно порахувавши, складати в мішок. Паралельно з цим нарубувати за допомогою мачете опалі гілки і зносити їх на купи. З-під цих куп швидко виростають нові дерева. І, звісно, «косити траву» – рубка всієї непотрібної рослинності за допомогою мачете. В мої обов’язки входила ще й відеозйомка роботи.

Спитаєте, навіщо рахувати кокоси? Бо, вертаючись на острів, потрібно прозвітувати в порт, скільки ти привіз. Кажуть, це для статистики.
Вона ось така: всього на островах архіпелагу Сан Блас проживає 48 спільнот Куна Яла. На місяць кожна спільно заготовляє близько 40000 кокосів. Загалом острови заготовляють близько 200 тисяч кокосів і здають їх колумбійським торговельним кораблям. Саме такий корабель мав забрати нас з островів.

Після тяжкої роботи вдома на нас чекав рибно-кокосовий суп з вареними платанами (себто, бананами), який готували місцеві жінки разом з Діаною.

Жінки племені Куна Яла – надзвичайно привабливі

По обіді мене покликали старійшини. У Великому Домі, де зібрались чоловіки, стояло чотири великих чани, зав’язаних листям.

- Зараз найшановніші чоловіки пробуватимуть чічу, – сказав писар. – Ти теж спробуй.

Спершу пополоскавши рот водою, всі по черзі пили з кокосової миски. Напій був легкий і солодкий, як молоде вино.

Чіча робиться на основі цукрової тростини, какао і кукурудзи. Секрет її приготування і необхідні пропорції знає лише «професор хімії» – так жартівливо прозвали старого індіанця з добрими і трохи посоловілими очима. Виготовлення спиртних напоїв – справа спільна. Готувати для приватних цілей суворо заборонено.

Від такого дзбанку чіча можна добряче сп’яніти…

Ми спробували з кожного баняка, а тоді все перелили в тази і перемішали. Після цього, аби переконатись, чи все однаково солодке, ми спробували з кожного баняка ще раз. А вже тоді їх пов’язали свіжим листям, і лишили визрівати ще на чотири дні.

Я прийшов додому геть п’яний і щасливий. Там на мене чекала дружина.

6 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 220-ий день Шляху

Ми попливли на бананову фінку. На цей раз гребли повну годину, але я вперто не просив поміняти руку. По дорозі на порожній гачок ми впіймали здоровенну рибину з гострим дзьобом, і писар того дзьоба їй негайно поламав.

Коли дісталися берега, йти треба було ще цілу годину, а чоботи 41-го розміру, нап’ялені на мій сорок третій з половиною, страшенно натирали. Добре, що погода стояла ясна. Ми піднялись в гори. Тепер види робіт були такі: вирізати міцні палиці, зрізати та обчистити рослину для зав’язування, зрізати бананові грона і прив’язати їх до палиць, знайти саджанці і розсадити їх.

Ґазда обробляє свою бананову “фінка”

Мене, як українця, призначили на найбільш знайому роботу: копати ями і саджати бананові саджанці. Але копають вони не лопатою і не сапкою, а тоненькою і вузенькою мотичкою. На те вони й туземці.

Перти назад банани було ой як не просто. Навіть Хав’єр припинив корчити Рембо і з полегшенням зітхнув, поклавши банани до каюки.

Ми і наша здобич

- Ну, а тепер, хлопці, година на веслах – і ми вдома.
- Чого б вам не побудувати собі хати на материку, щоб не гребти кожен день по дві години.
- Та ти що! Тут комарів багато…

Цього разу вдома чекали вареники з картоплею і смаженою цибулею. Індіанці ледь язики не проковтнули з насолоди.

Смажені банани – це не українські вареники, але теж ням-ням…

Ввечері, при світлі вогнища і керосинки, писар розповів Магді казочку про лісових духів.

7 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас)
221-ий день Шляху

Я так натер ноги чоботами, що весь наступний тиждень не міг взути навіть власні сандалі. Відтак більше не плавав на плантації, натомість записався з Магдою у школу.

- Щоб вчителька дозволила тобі відвідувати заняття, треба показати їй, що ти не малявка, – пояснював я своїй дворічній доньці. – Підійди, чемно привітайся і порахуй до десяти.

Спершу Магда соромилась. Але потім підійшла, сказала «Буенос Діас» і порахувала до десяти іспанською, англійською й українською. Вчителька зраділа і запросила її сідати. В той день діти клеїли прапор Панами. Після занять всіх діток пригостили печивом. Це Магді сподобалось, і вона вирішила ходити сюди щоранку, а разом з нею – і я.

Діти Куна Яла залюбки прийняли Магду до гурту

От що ми опанували:

Абетка кунів має всього п’ятнадцять букв:
A, B, D, E, G, I, L, M, N, O, R, S, U, W, Y

Решту звуків складають буквосполучення. Нариклад dd=t, ss=ch тощо.
Цифри до десяти:

1. Гвенсак
2. Бо
3. Ба
4. Баке
5. Атар
6. Нергва
7. Гугле
8. Баабак
9. Бакебак
10. Амбе

Короткий словник:

Привіт – «Нуеді» або «на»
Дякую – «нуед»
Як тебе звуть – «Ігі нуга»
До побачення – «Бане мала»
Донька – «мімі»
Дружина – «оме»
Хата – «нег»
Вода – «ді»
Каюка – «ур»
Одяг – «мор»
Вітрильник – «урмор»

У школі

Домашнє завдання

Після обіду допомагав будувати хату сину вождя. Робота ведеться без єдиного цвяха. Деталі конструкції зв’язують мотузками. Зазвичай хати будуються «толокою» – як колись на українському селі. Власник заготовляє всі матеріали, і плем’я за один день сплітає нову хату. Але Себастьяно не мав всіх запчастин, тому зараз самотужки дов’язує стіни і дах по мірі надходження пальмового листя і білої тростини..

На материкових плантаціях працюють лише чоловіки. Жінки перуть, готують їсти, виховують дітей і вишивають.

Індіанці Куна носять красивий вишитий одяг, сережки в носі і широченні яскраві фєнєчки з бісеру на ногах і руках.

На острові немає машин і багато дітей, тому без жодного страху ми відпускали малявку світ за очі, і вона прибігала лише під вечір. А часом її приносив хтось із племені сплячу.

Сьогодні Діана весь день проситься на пляж позасмагати і поплавати. На нашому острові пляжу немає. По периметру – туалети. Сміття теж викидається у воду. Тобто, потрібно дістатися на сусідній острів. Як я не намагався відмовити її від божевільної ідеї, як не пояснював ненадійність каюки в руках блідолицих – вона стояла на своєму.

Випросив човник у Себастьяно. Коли почали всідатися, каюка захиталась під ногами, і Діана почала сумніватися у правильності свого рішення. Та коли ми відпливли від острова і втрапили у хвилі, стало по-справжньому страшно.

- Повертайся, я вже не хочу на пляж! – благала Діана.

Вся біда в тому, що я не навчився керувати човном, а лише гребти щосили. Принцип управління каюкою сильно відрізняється від наших весельних човнів. Ми панічно крутились у хвилях. Малявці Магді було все одно, пливти назад чи вперед. Їй на хвилях подобалось.

Малявка не боїться хвиль

Сідало сонце. Маленьку каюку з трьома українцями хитало і заливало хвилями Карибського моря…

Далі буде: про те, як весь острів напився, а вождь з’їв вогонь – читайте згодом на «Інфопорні».

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | One comment | Add to del.icio.us
Post tags: kuna yala, panama, ukrainian team, льонька, робота

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Сергій і його команда за тиждень проробили наступну роботу:

Sergey and his team this week have done the following work:

Отримали державний дозвіл на проведення завершальної частини фестивалю на центральній вулиці столиці Панами. Received state approval to conduct the final part of the festival on the central street of the capital of Panama.

Здобули підтрмку медіа – про табуретників написали всі найбільші газети Панами і запросило до ефіру телебачення . Won media support – about project with a stool wrote all the major newspapers and Panama invited to broadcast television .

Було домовлено про виступи в університетах, приватних і державних арт-школах і арт-клубах. It was agreed speeches at universities, public and private art schools and art clubs. На цих виступах крім українців, білорусів і панамців брали участь коста-ріканці, колумбіці і мексиканці. These statements also Ukrainian, Belarusian and Panamanian participated Costa-Rikanian, Colombian and Mexicans.

Були здійснені покази фільмів і готування українських страв для практичного ознайомлення панамців з українською культурою. Were also film shows and cooking meals for Ukrainian  practical Panamanians acquaintance with the Ukrainian culture.

Була організована трьохкімнатна квартира для проживання всіх учасників фестивалю. Was organized three room flat for accommodation of all participants of the festival. Але більшістю нею так і не довелось скористуватись, бо за допомогою інших учасників ми отримали іще дві квартири де всі комфорнто розмістились. But most of it never had to use an, as with other participants, we still have two apartments where all komfort are arranged.

Сергій і його команда зробили все для того, щоб дати учасникам проекту «з табуретом через континенти» максимальну можливість для віддачі та ознайомлення протягом одного тижня. Sergey and his team have done everything to give the project participants from stool across continents «maximum opportunity for feedback and review within one week. Взявши на себе всі організаційні питання, залишаючи на табуретників чистий арт з 23-го по 31 жовтня. Taking care of all arrangements, leaving for artist clean art from 23 th to October 31.

Дякую тим хто приїхав вчасно і зміг оцінити нашу роботу повністю. Thanks to those who arrived on time and was able to fully evaluate our work. дякую тим хто аквтино працював разом з нами і відчув радість робочого процесу. thank those who akvtyno worked with us and felt the joy of the workflow.

все обговорення ТУТ full discussion HERE

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: panama, ukrainian team, льонька, фестиваль

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Expedición Artística «Con el Banco A través de los continentes»
Por Primera Vez en México

Festival Internacional Eslávico “Ve la libertad”

Agosto 24-28^th (Saturday)

Díaz Mírón 504, Centro, Coatzacoalcoz, Veracruz, Mexico

Martes – Viernes

19:00 – 22:00

Sábado y Domingo todo el día

En el programa:

- Comida tradicional

-  Canciones folclóricas de Ucrania y Bielo Rusia

-  Película Documental “Tibet Ilegal”

-  Juegos tradicionales

-  Capoeira (Baile Defensa Personal Brasileña)

-  Baile, Talleres de trabajo y mucha diversion.

Acerca de la expedición Artística

Somos artistas callejeros de Bielo Rusia, Ucrania y Rusia. Vamos a través de 16 paises en 365 dias. Canadá, Estados Unidos, México, Guatemala, Honduras, Nicaragua, Panamá, Perú, Costa Rica, Colombia, Brasil, Bolivia, Argentina y otros. Recorreremos Aproximadamente 23, 000 kilómetros.

El punto final será en la parte más cercana al polo sur en Sudamérica, cabo de hornos, en donde crearemos el cuarto monumento al banco de nuestra cocina.

Tres monumentos del banco ya están posicionados en costas de todo el mundo. El océano Atlántico, El océano índico y el mar nórdico.

La esencia del movimiento: Llevar cuatro bancos de cocina a los cuatro océanos y hacer un festival cultural en cada ciudad por la que pasemos.

La verdadera esencia: Envolver a todas las personas  el deseo de libertad en el planeta, amor, y comunicación sincera entre nuestros países y el mundo a pesar de las diferencias políticas, de lenguaje cultura y libertad. Compartimos nuestra cultura con todo el mundo y recolectamos cultura de los países por los que pasamos. Escribimos en un blog en internet, hacemos fotografías y un documental acerca de nuestras aventuras.

Ahora el famoso cuarto banco de cocina está en Coatzacoalcos, Estás invitado al festival: “Ve la libertad”.
For more information about the festival in Coatzacoalcos email: kkomsorg@gmail.com
Promo video - ztaburetom.livejournal.com/profile

La verdadera libertad!

© smechanoid for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: Mexico, ukrainian team, фест

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Диспозиция сил на данный момент такова (я знаю, что многие следят за нашими приключениями, а также знаю и то, что по нашим сюрреалистическим, отложенным, художественным и не очень постам хрен поймешь, где мы и что делаем). Так вот, сухие факты.

1) КаПа по прежнему в силиконовой долине к югу от Сан Франциско – San Francisco Bay Area. Продаем машину и дальше едем на юг.
2) Остальная команда уже добралась и расквартировалась в Альбукерке, штат НьюМехико… за исключением
3) В Альбукерке же уже находится Украинская и Беларусская команды в полном составе.
4) Анна Гайдай уже прилетела в Мексику.
5) Где финн Юкко никто не знает.

© Корвин for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: belorusian team, russian team, ukrainian team, USA, дорожное, фестиваль

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Местные пацики говорят: Съездить в Сан-Диего – не поле перейти. И не врут. Действительно это две разные вещи. Когда Сильвестр Сталоне, которого я случайно встретил у него дома, пригласил меня съездить в Сан Диего, я еще не знал на что я повелся. А потом не пожалел.
Раненько утром мы с Толей собрались и уже стояли под дверью, как и договаривались в девять, но звезды ведут звездную жизнь, а потому нам пришлось прождать Сильвеструню еще полтора часа. Наконец лимузин был подан и мы с удивлением обнаружили, что Сильвестр приехал в костюме Рембо. Традиционный набор, как в Рембо-4: майка, повязка на голову, табурет. Смутившись Сильвеструня сказал, что мы сами все поймем, когда доедем. И так и было.

Сам Сан Диего красивый за счет старого центра, который выполнен не в традиционном североамериканском стиле, а в испанском экспансионном. Но так, ничего особенного. Зато особенный был день, ведь мы как раз попали на международную крупнейшую выставку и слет всех фанатов комиксов «Comic-con». Я часто видел их слеты в кинолентах, но в живую увидел впервые.

Это не просто костюмированная вечеринка, это реально просто шедевры дизайна и грима. Здесь были все: Спайдермен и Хищник, Бэтмен и Гендальф, кровавые японские школьницы и девушки-змеи, Валькирия и все из звездных войн.

Их очень много и они просто ходят по улицам. В помещении их было еще больше, но нас туда не пускали – все билеты были распроданы еще в феврале. Не помогло даже то, что мы закосили под персонажей известного комикса «Веселые картинки»: Гурвинека, Петрушку, Самоделкина и Дюймовочку. Все, даже самые охренительно клевые персонажи таскали на себе огромные дурацкие бейджи, болтающиеся на толстой красной ленте.

Но где наша не пропадала, пообщавшись с местными жителями, мы зашли в помещение через черный ход. Внутри, было очень много всяких звезд мелких сериалов, которые спустя долгую очередь, раздавали автографы. Я узнал только одного чувака из сериала «Герои», пока нас не заловили.

«Где ваши бейджи?» – кричала черная маленькая толстенькая секюритишка, когда я отделившись от толпы, с пустым взглядом пошел в другую сторону. Прошастав еще какое-то время, спалился и я. Чувак, с высолупленными глазами повел со мной такой такой диалог.
- Excuse me, where is your badge?
- Шо ты хочешь от меня чувак, отстань.
- Do you have a badge?
- Не гони, тебе что нечего делать? Иди приставай к кому-то другому. У нас в Куксвиле такого юмора не любят.
- Have you bought a ticket? – тыкает в свой бейджик с американским флагом на фоне.
- Аmerican documents?
- Where are you from?
- From Europe, and you?
- …?! From US.
- Oumgh… So sorry…
- You can’t be here – провожает меня до двери. Я иду гордый и загадочно улыбаюсь…)

В общем, оно стоило того. Где еще можно найти охренительных зеленых девок, которые без проблем залазят к тебе на табуретку?

© Колюня for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: ukrainian team, USA, Колюня, Лас, Серега

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Дорога ложка к обеду, а машина к Сан-Диегу – именно так пишут неопытные афроамериканские дети криво мелками на заборах. Нам с Олей надо было даже не до Сан-Диего, а всего-то до Лос-Анджелеса (далее ЛА), но и это оказалось не так весело и просто, как в 345 серии «района Беверли Хилс 90210″.
Еще с Вечера мы договорились с Пашей, о том что он нас вывезет из города на трассу на нашей дорогой и уже гарячолюбимой Хонде Одессе. Утром, крепко обнявши нас напоследок, он высадил нас  на местном Крещатике, где мы и стали ловить машины в сторону Бердичева. Я в паре с женой, Толик в паре с Марселем. Уже через пол часа нам неожиданно повезло. Возле нас застопился красный кабриолет, а в нем местный хакер Девид, который видать взломал ни один банк, чтоб купить такую тачанку. Потому весело махнув на прощание ребятам, мы разделились.

Ветер развевал волосы по ветру, мы неслись по автостраде, весело общались. Казалось ЛА уже близок, но тут он сказал, что поворачивает, так что все… В итоге он провез нас от силы 10 миль. Дальше был еще стремненький индус, который провез нас мили две, а потом долго кружил на перекрестках, стремаясь остановиться в неположенном месте. А дальше все закончилось. Я даже попросил Олю поменять пижаму на сексуальную кофточку, но кроме полицейского, который отправил нас куда подальше,  мы никого не застопили.

В центре города стопить тяжело. Спалив на солнце носы мы потёпали к автобусной остановке. Тут я вставлю рекламу, про то как же ж хорошо работает гуглмэпс на айфоне, не только прокладывая дорогу на общественном транспорте, но и рассказывая через сколько приходит автобус.В первом автобусе мы заплатили за проезд, но разговорившись с водтельницой, эта приятная женщина мне рассказала где лучше пересесть на следующий автобус и на нычку, чтоб не видели пассажиры, немного меня приобняв (да так что жена была в шоке), она всунула мне в карман 3 дневных проездных. Второй автобус завез нас аж за Сан-Хосе, в маленький городок Гилрой, где мы и заночевали в канаве у дороги. Канава была широкая, чистая и мягкая, посему и спать было отличненько. А проснувшись мы с удивлением обнаружили табличку с надписью «Гараж сейл», направленную на наше шмотье.

Выдя на трассу, словили прикольного араба, который рассказал нам много про эти края. Оказывается, когда испанцы двигались с Мексики на север, они строили церкви каждый день лошадиного пути. После этого возле церквей начали возникать города. Именно потому они все имеют названия Сан Диего, сан Антонио, Санта Моника, Лос Анджелес, Сан Франциско, Санта Барбара и кучу других. Кстати в Санта Барбаре мы не только не увидели Сиси, Круза Кастилио и адвоката Мейсона, но оказалось, что местные жители даже не знают об этом замечательном телевизионном эпосе. Бедные люди!
Вдоль всей дороги ростут маленькие желтенькие цветочки, по цвету напоминающие рапс. Когда испанцы шли на север, они расскидывали семена, чтоб найти путь назад. Жаль что они не сеяли что-то вкусненькое! Но и этого нам досталось.

Фарис, наш водитель, завез нас по дороге на клубничную ферму, где мы насладились нормальной непромышленной клубникой. Я хотел узнать про работу на ферме, но оказалось что клубника просто стоит на столе с ценником, а деньги нужно кидать в картонную коробку. Так же можно заплатить и идти самому собирать на грядку.Тут я сразу смекнул что к чему.  Мы оставили им на столе немного клубники, забрали коробку и были таковы.

Оставил нас Фарис на клевом выезде на трассу прямо перед Санта Барбарой, где вообще не нужно было опускать руку, ведь поток был сумасшедшим. Но в этом потоке ехали одни гавнюки, потому как за три часа так никто и не остановился. Когда из третьего ряда к нам резко рульнул Бобби, мы уже обпалили себе все на свете, были в полуобморочном состоянии от жары, а Оля спала на табурете. Он сказал, что сможет довезти нас только до Санта Барбары, но нам было все равно, лишь бы выбраться из этого проклятого места.

После короткой беседы, мы поняли, что уже проехали город, а когда он спросил нас адрес в ЛА, то просто охренели. Возможно на него подействовала Оля, которая моментально уснула на заднем сидении, возможно мой рассказ о проекте, но Бобби провез нас лишних 120 миль по пробкам к дому, где мы договорились вписаться. На все мои благодарственные речи он ответил, что б я не парился, это все для его кармы. Вот так мы и попали в стремный мексиканский квартал, где уже через пол часа услышали первые выстрелы.

© Колюня for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: ukrainian team, USA, Колюня, Оля

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Всі тачки стоять так, як стояли з вечора. У тої що ззаду я запам’ятав звечора виворіт колес. По парку, біля якого ми ночували, бігають собаководи збираючи за улюбленцями лайно і підтираючи дупи.
- Одягайся, Діана. Все. Їдемо в Голівуд!
Походили туди-сюди алеєю Слави, але зустрітись з Бредом Пітом так і не вдалось. Магда вимагала купити Голівуд.
- Нє іспалняй! Нафіг нам Голівуд, доця?!
- Тлеба! – ридала малявка.
- Фанарь! Нам треба нові шмотки! – сказано-зроблено. Повністю оновили гардероби. Скупилися на 5 баксів кожен. А ще за п’ятірку я взяв боти з одним шнурком. Бо в Лос Анджелесі зовсім не так тепло, як на картинках з пальмами. Тут постійно дощить. Крім вихідних. По вихідних сонечко обслуговує туристів.

Парковка вздовж Голівудських доріг платна. Так що ми лишаєм тачку на парковках Макдональдса і ідем гуляти. Зайшли поїсти в такий типу макдакі кафурік. Замовили. Їмо. Забігає оголтілий штріх і до мене: «Твоя тайота корола?». Я: «нє». Він до іншого: «твоя?». І так до всіх швидко підбіг. І задоволений на вихід.
Коротоко кажучи за п»ять хвилин власник тої тайоти вийшов з параши і прозрів, що його тачку забрав евакуатор. А ми бігом доїли картофан і ломанулись рятувати свій фордєц. Слава Богу, пронесло. Тепере стабільно на шухері.

Дача, від якої у Валі є ключі, знаходиться в 180 км, а не в 20 милях. Плюс перевал через гори з обмеженням 25 миль на годину. Так що ми поки ночуєм в машині біля різних парків. Миємось у Іри. Шукаєм шляхи. Вивчаєм місто. І правду сказати, воно мені подобається. Народ тут добрий. Бо майже у всіх є ксіви від лікаря, що вони вживають маріхуану в медичних цілях. Ксіви видають за бабки всім бажаючим. Такий ось хитромудрий легалайз намутив Шварцнейгер.

А ще тут легалізовують шлюби піда… геїв. Іду з Діаною, Магдою і Ірою. Тут вася щось мені пакує посеред вулиці невідомо що.
- Сенк ю, айм файн! – відповідаю на його чьос.
- Це він тобі пропонував легалізувати гейський шлюб, – пояснила Іра.
Ну от скажіть, нах чуваку, який гуляє з двома тьолками, робити такі пропозиції? Зовсім страх втратили.

А, забув що хотів сказати. Мужик у «секонді» питав мене чи я відчув щось там зв»язане з «ьорз». Спершу я подумав він щось про футбол мене грузить. Бо тут сьогодні всі про футбол питають. А мені що футбол, що пиво до ж.

Але виявилось це він питав про землетрус! Чи відчув я як Землю трусило. Так це нам зранку землетрус не дав докохатись.

PS Сьогодні шукав по всьому місту шнурки і врешті знайшов за 3 бакса. Прикол. Шузи за 5. Шнурки за троячку.

PPS Хто така Іра? Іра це кльова чувіха з Овруча (?), яка два рази приїздила в США по «Ворк енд Тревел». А зараз на практиці в піар-агенції. Передивилась всі наші табуретні фільми і є реальним апологетом теми. Думаєм з нею шота замутіть. По кіношній темі. Симпатична. Не заміжня (?)

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: ukrainian team, USA, Діана, льонька, Маґдалена

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Американцы говорят: Even reckoning makes long friends. Сведение расчетов укрепляет дружбу.
Однако одни расчеты ни к чему не приводят, а только нагнетают скуку. Я с самого начала делал расчет на Ранчо на севере Калифорнии, куда нас пригласил хозяин Сан-Франциской хаты, однако рашн Тим в большинстве так не думала, а зря. Елостоун хоть меня и привлекал, однако что может заменить настоящее ковбойское ранчо с коровками, лошадками и ковбоями? Сидишь посреди бескрайних прерий на крыльце испещренного песками дома, попиваешь пивко в кресле качалке, радуешься. Или гоняешь как оголтелый на лошади на просторе, а на голове широкополая шляпа и в руках лассо. Не это ли стандарт американского запада? Однако часто понятие культуры подменяют понятием туризма.

В процессе, когда временами было холодно и дождливо и жрало комарье, у меня даже возникла перепевка знаменитой песни группы ЛЕНИНГРАД:

«Это песня про ранчо снова,
В Елоустоуне очень хреново.
Москиты, холодно, и все дождит.
Ну не жизнь, а пис оф щит

А на ранче, а на ранче,
Все иначе, все …»
.

.

.
Однако на самом деле там было клево. Елостоун – это символ хорошего отношения человека к природе и американского показушничества. Однако красота природы там просто неописуемая. Елостоун находится в зоне вулканической активности. Гейзеры расположены тут и там, а иногда бывает, что и сям тоже есть. Бизоны и олени ходят дружными стайками и часто перегораживают дорогу. Иногда остановятся просто на проезжей части и обсуждают природу, искоса с нахальством посматривая на вялые потные рожи в пропускающих их машинах. Наглые до предела. Кстати, детеныши бизонов такие смешнючие!!! Они похожи на телят, только уже с капитальной львиной гривой. А мясо их вкусное, я помню. Оно такое какое-то как мясо настоящие. Как говяжий стейк без каких либо прожилок, только еще мяснее.
.

.

.
Первый раз мы заехали в Елостоун три раза через один и тот же въезд. Постоянно что-то забывали намутить за территорией. Нас стали узнавать. Нацпарки, это не нацлеса, к сведению Лени. Тут не весят коробочки для взносов. Тут кордоны и деньги берут на входе, зато выдают программки. Мы берем много – кастрики распаливать чем-то нужно. Стоять где-то просто так – прохибитед. Надо идти и брать специальное разрешение. И нужно просмотреть обязательный фильм про то как прятаться от медведей. Они предлагают хреновенький вариант – если на вас нападет мишка, ложитесь животом вниз и закрывайте руками голову. Наверно это рассчитано на буддистов, ведь любой другой нормальный человек будет драться или пугать или убегать до последнего дыхания. А тут, залег себе и ждешь… Может еще свечку себе поставить и музыку похоронную? В итоге живности мы видели много, но Михалыча ни одного. Думаю они давно вывелись, но людей бабайками пугают. «Щоб усі боялись, щоб не посміхались».
.

.

.
Что мне больше всего понравилось, так это лес по другую сторону парка, где мы останавливались на пару ночей и где нашли огромное количество маслят и даже немного боровиков. Я их и жарил просто так, и тушил в сметанке, и готовили мы супец, и еще немеряно насушили с собой. Люся, настолько любит грибы, что порой чуть ли не выскакивала из машины на полном ходу с криком: «ГРИБОЧКИ!!!!». Я же их просто собирал. А однажды даже нашел фирменный стакан «Соса-сола». К месту, ведь свой я забыл в Торонто. Так же местами в лесу водились зажигалки, заржавевшие мангалы, лоси и даже один рейнджер-говнюк.
.

.

.
Он подкрался к нам рано утром, когда я еще спал. Весело, но шлупо шутя, корча добрые, но гнусные рожи, подмигивая и рассказывая про медведей, он выписал нам штраф на 100 бачей. 75 за нелегальный кемпинг, 25 за… сервис! Наверно он считал, что очень удачно шутил с нами, раз мы не рубанули его сходу дрыном. Хорошо что этот Мафаня записал в штраф водительские права одного из членов нашей группы, а не пачпорт. При оформлении америкосовской визы права не нужны. Кроме того на них неверно записали на английском данные. Так шо медведи нам нипочем, как и рейнджеры.
.

.

Ночью было очень холодно, а иногда и комары закусывали нами с утра до вечера, но мы стойко все выстояли и насмотрелись местных красот настолько много, что иногда даже просто не верилось, что на земле такое может быть. Во всяком случае человек создать бы такое искусственно точно не смог бы. Просто не допер бы. Множество разных цветов внедрены в странные формы. Множество запахов и разнообразия температур, множество свежести и задущья, множество всего. Вода в голубеньком примерно 70 градусов, а в гейзирах просто кипяток и пар. Он не бьет постоянно. Он тихо слегонца себе бурлит-бурлит, а потом как рванет. Однажды Катя подошла очень близко к «спящему» гейзеру, который лишь бурлил кипятком, но не выбрасывал особо воду в воздух, и долго смотрела внутрь. А когда гейзер постепенно стал колбасить и бить все сильнее, то мы стали звать Катю, кричать чтоб она отошла, но она стояла как завороженная и казалась не чувствовала и не видела, что ее обдает горячим паром, а капли кипятка уже падают у ее ног. С помощью веревки и грубой мужской силы нам удалось оттащить Катю от гейзера, и буквально через мгновенье капли рассыпались по ее обзорной площадке. Бизоны, наблюдавшие за инцидентом из ближайшей курилки, чуть не покатились со смеху. Нам же было не до шуточек. Русская команда очень серьезная.
.

.

.
Намерзнувшись в красоте, мы решили ехать в Солт Лейк Сити, где больше 30 градусов и где озеро настолько соленое, что в нем можно спать стоя. Выезжая из Елоустоуна мы попали на парад в честь 4 июля, было просто охрененно, но об этом я не напишу никогда.
.

© Колюня for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: ukrainian team, USA, Колюня

Feed enhanced by Better Feed from Ozh