© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2011. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: belorusian team, ukrainian team, кірил кравцов, льонька, мис Горн

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Дата
19^-го-20^-го Марта 2011

Місце
Ушуайя, Аргентина

Учасники
Арт, танцювальні, театральні, циркові та кулінарні групи світу

Організатори
Члени арт проекту «Los Cosineros»

Суть фестивалю
Фестиваль складається з двох частин: «кулінарне мистецтво» і «сценічне мистецтво», які проводяться одночасно на двох майданчиках відкритих протягом двох днів.

Як взяти участь

Учасники Fish & Dance Festival заповнюють і підтверджують анкету, відзначаючи в якої категорії вони бажають брати участь .

Art Star
Кулінарія – мистецтво готування їжі Кухонь різних частин світу буде представлено рибними стравами. Вистави відбуваються на відкритому повітрі.

Тривалість готування і дегустації однієї страви становить до 3 годин.
Вуличні вистави будуть складені з музичних, театральних та танцювальних номерів загальною тривалістю в 20 хвилин.

Цілі
Головною метою фестивалю є спільна творчість світових культур. Молоді представники давніх культур спілкуючись протягом 2-х днів у неформальній атмосфері краси і радості повинні принести щось нове і прекрасне.

Фінансові джерела
Фестиваль є некомерційним і створений на основі альтруїзму і власних грошей організаторів. Будь-яка допомога з вашого боку зробить фестиваль ще краще! Дякую!

Волонтери
Oрганізатори також закликають всіх добровольців під час фестивалю. Більш детальна інформація буде доступна пізніше в особистому листуванні. Пишіть на fish.n.dance @ gmail.com, в рядку «Тема», вибирайте «volunteer».

Ініціатор фестивалю
Леонід Кантер
leonid.kanter@gmail.com

© smechanoid for С Табуретом через континенты, 2011. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags:

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Зранку топав три години намагаючись вийти з безкінечного міста і врешті отримав винагороду. Мене підібрав Карлос, якому потрібен був попутчик, аби не заснути у довгій дорозі до Пасто.
Карлос – менеджер великої торгівельної компанії, яка займається повітряними та водними вантажоперевезеннями у Європу, Штати та Азію їхав проконтролювати погрузку танкера, що прямував Китай.

Це мені нагадало зустріч з Папандопало у Гватемалі. Марнотратний чи то щиросердий Карлос при кожному випадку лишав кілька тисяч «на чай». По дорозі він все таки вирішив півгодинки подрімати, але замість відкинутись на сидуху, яка це роблять всі нормальні люди, він зняв номери по десять баксів для кожного з нас. І знов мені наснився жахливий сон про волоцюгу який просить гроші, за тим удар по голові. Бух!

- Сеньйор! Півгодини пройшло, прокидайтесь! – гукає гувернантка.
Ввечері ми дістались Пасто. Я думав їхати на еквадоріанський кордон, але Карлос запропонував переночувати у готелі і їхати зранку.

Чим можна віддячити людині за таку доброту? 28 грудня 2011 року я планую організувати в Україні 3-тю міжнародну асамблею з табуретом. Запросити всіх чудових, добрих і творчих людей яких ми зустріли на цьому Шляху. Фестиваль буде проходити у вигляді подорожі по Україні. Для артистів це буде турне, для решти знайомство цікавими людьми і унікальними традиціями. Це буде моя плата всім тим, хто не поцурався дати трохи тепла незнайомому волоцюзі.

У Пасто намічалось свято. Це буле репетиція карнавалу «бланко і негро», який відбудеться тут 5 січня 2011 року. Концепція фестивалю полягає у представленні чорної і білої культури Колумбії. В перший день виступають чорні, які приїжджають у Пасто з усієї країни. На другий день майданчики надаються білим. Місцевий секретар освіти, який віз мене на кордон, стверджує, що це дуже добре свято. Що воно великою мірою єднає різнокольоровий колумбійський народ.

Кордон Колумбія-Еквадор був зачинений. Перетнувши десятки кордонів я бачив подібне уперше.
Але виявилось що мені просто пощастило. Подібний «вихідний» трапляється раз на десять років з причини перепису населення.

Англійці, французи, канадійці, італійці, аргентинці – кого тут тільки не було. Вони лежали, сиділи, бухали, грали в карти, читали книжки та правили теревені в очікуванні п’ятої години – часу коли кордон відчинять.

Тут поблизу Екватора день і ніч круглий рік по дванадцять годин. Тому о п’ятій уже вечоріло. Крім того було страшенно холодно і я дуже хотів доїхати до столиці Еквадору, міста Калі Кіто. П’ятихвилинний концерт на дримбі і от уже прикордонники усаджують мене в попутну машину до найближчого містечка. А там молоді поліцейські, вражені божевільним проектом домовляються з водієм автобуса.

Я прокинувся у пустому автобусі. Водій забув мене погукати на вихід. Довелось шукати зворотній автобус, а тоді іти пішки. І, врешті, близько другої ночі я їв гаряче печеня, яке приготувала мені Діана.
Магда мирно хропла, а поруч її голови примостилось малюсіньке сіре кошенятко.

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: colombia, ecuador, ukrainian team, автостоп, дорога, льонька

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

5 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 219-ий день Шляху

Як Льонька, Діана і Магда опинилися у племені Куна Яла, читайте у статті “Індіанці Карибського моря”.

Наш корабель відплив, і ми лишились на острові чекати на прибуття колумбійського вантажного судна, яке мало прийти з дня на день. Я відразу вирішив міцно взятись до роботи у племені, і зголосився пливти з писарем і його сином працювати у сельву. Для цих цілей мені видали відповідне знаряддя: гумові чоботи, весло, мачете і панамку.

Човник–«каюка» являв собою тендітну довбанку, яку стрьомно кидало в бурхливому Карибському морі. З неба лив дощ, який тут називають простим і логічним словом «вода».

Від незвички гребти – до того ж, лише з одного боку – у мене стомлювалась рука, і я просив помінятися місцями. Індіанці сміялись і дражнились, називаючи мене не інакше, як «Леон де Украніа».

На материку ми озброїлися мачете і пішли в сельву. На голову з дерев лила вода, стежка губилась в багнюці, під ногами чавкало, а час від часу моква діставала аж до верхівки кирзака. Тепер я зрозумів, навіщо потрібна панамка, чому індіанці глузували з моїх сандалів, навіщо дали чоботи, навіщо мачете, і якими наївними з мого боку були сподівання пройти Дар’янський Пробіл пішки.

Ми припливли шукати і збирати кокоси. Але не просто вештати джунглями і шукати. Тут у кожного своя ділянка – «фінка». Це фінка кокосова, але у кожного господаря є ще і бананова. І не одна, а щонайменше п’ять. А також кожен ґазда обробляє поодинокі дерева манго, папаї, гауяви, дерева для виготовлення човника-каюки, плантації білої і цукрової тростини. Кожного дня господар пливе працювати на іншу фінку. Цикл об’їзду всіх ділянок складає приблизно два тижні.

«Польові роботи» полягають у тому, щоб шукати плоди кокосів у густій рослинності і калюжах, налитих тропічним дощем. Потім – лущити їх спеціальними щипцями від волохатої шкірки і, ретельно порахувавши, складати в мішок. Паралельно з цим нарубувати за допомогою мачете опалі гілки і зносити їх на купи. З-під цих куп швидко виростають нові дерева. І, звісно, «косити траву» – рубка всієї непотрібної рослинності за допомогою мачете. В мої обов’язки входила ще й відеозйомка роботи.

Спитаєте, навіщо рахувати кокоси? Бо, вертаючись на острів, потрібно прозвітувати в порт, скільки ти привіз. Кажуть, це для статистики.
Вона ось така: всього на островах архіпелагу Сан Блас проживає 48 спільнот Куна Яла. На місяць кожна спільно заготовляє близько 40000 кокосів. Загалом острови заготовляють близько 200 тисяч кокосів і здають їх колумбійським торговельним кораблям. Саме такий корабель мав забрати нас з островів.

Після тяжкої роботи вдома на нас чекав рибно-кокосовий суп з вареними платанами (себто, бананами), який готували місцеві жінки разом з Діаною.

Жінки племені Куна Яла – надзвичайно привабливі

По обіді мене покликали старійшини. У Великому Домі, де зібрались чоловіки, стояло чотири великих чани, зав’язаних листям.

- Зараз найшановніші чоловіки пробуватимуть чічу, – сказав писар. – Ти теж спробуй.

Спершу пополоскавши рот водою, всі по черзі пили з кокосової миски. Напій був легкий і солодкий, як молоде вино.

Чіча робиться на основі цукрової тростини, какао і кукурудзи. Секрет її приготування і необхідні пропорції знає лише «професор хімії» – так жартівливо прозвали старого індіанця з добрими і трохи посоловілими очима. Виготовлення спиртних напоїв – справа спільна. Готувати для приватних цілей суворо заборонено.

Від такого дзбанку чіча можна добряче сп’яніти…

Ми спробували з кожного баняка, а тоді все перелили в тази і перемішали. Після цього, аби переконатись, чи все однаково солодке, ми спробували з кожного баняка ще раз. А вже тоді їх пов’язали свіжим листям, і лишили визрівати ще на чотири дні.

Я прийшов додому геть п’яний і щасливий. Там на мене чекала дружина.

6 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 220-ий день Шляху

Ми попливли на бананову фінку. На цей раз гребли повну годину, але я вперто не просив поміняти руку. По дорозі на порожній гачок ми впіймали здоровенну рибину з гострим дзьобом, і писар того дзьоба їй негайно поламав.

Коли дісталися берега, йти треба було ще цілу годину, а чоботи 41-го розміру, нап’ялені на мій сорок третій з половиною, страшенно натирали. Добре, що погода стояла ясна. Ми піднялись в гори. Тепер види робіт були такі: вирізати міцні палиці, зрізати та обчистити рослину для зав’язування, зрізати бананові грона і прив’язати їх до палиць, знайти саджанці і розсадити їх.

Ґазда обробляє свою бананову “фінка”

Мене, як українця, призначили на найбільш знайому роботу: копати ями і саджати бананові саджанці. Але копають вони не лопатою і не сапкою, а тоненькою і вузенькою мотичкою. На те вони й туземці.

Перти назад банани було ой як не просто. Навіть Хав’єр припинив корчити Рембо і з полегшенням зітхнув, поклавши банани до каюки.

Ми і наша здобич

- Ну, а тепер, хлопці, година на веслах – і ми вдома.
- Чого б вам не побудувати собі хати на материку, щоб не гребти кожен день по дві години.
- Та ти що! Тут комарів багато…

Цього разу вдома чекали вареники з картоплею і смаженою цибулею. Індіанці ледь язики не проковтнули з насолоди.

Смажені банани – це не українські вареники, але теж ням-ням…

Ввечері, при світлі вогнища і керосинки, писар розповів Магді казочку про лісових духів.

7 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас)
221-ий день Шляху

Я так натер ноги чоботами, що весь наступний тиждень не міг взути навіть власні сандалі. Відтак більше не плавав на плантації, натомість записався з Магдою у школу.

- Щоб вчителька дозволила тобі відвідувати заняття, треба показати їй, що ти не малявка, – пояснював я своїй дворічній доньці. – Підійди, чемно привітайся і порахуй до десяти.

Спершу Магда соромилась. Але потім підійшла, сказала «Буенос Діас» і порахувала до десяти іспанською, англійською й українською. Вчителька зраділа і запросила її сідати. В той день діти клеїли прапор Панами. Після занять всіх діток пригостили печивом. Це Магді сподобалось, і вона вирішила ходити сюди щоранку, а разом з нею – і я.

Діти Куна Яла залюбки прийняли Магду до гурту

От що ми опанували:

Абетка кунів має всього п’ятнадцять букв:
A, B, D, E, G, I, L, M, N, O, R, S, U, W, Y

Решту звуків складають буквосполучення. Нариклад dd=t, ss=ch тощо.
Цифри до десяти:

1. Гвенсак
2. Бо
3. Ба
4. Баке
5. Атар
6. Нергва
7. Гугле
8. Баабак
9. Бакебак
10. Амбе

Короткий словник:

Привіт – «Нуеді» або «на»
Дякую – «нуед»
Як тебе звуть – «Ігі нуга»
До побачення – «Бане мала»
Донька – «мімі»
Дружина – «оме»
Хата – «нег»
Вода – «ді»
Каюка – «ур»
Одяг – «мор»
Вітрильник – «урмор»

У школі

Домашнє завдання

Після обіду допомагав будувати хату сину вождя. Робота ведеться без єдиного цвяха. Деталі конструкції зв’язують мотузками. Зазвичай хати будуються «толокою» – як колись на українському селі. Власник заготовляє всі матеріали, і плем’я за один день сплітає нову хату. Але Себастьяно не мав всіх запчастин, тому зараз самотужки дов’язує стіни і дах по мірі надходження пальмового листя і білої тростини..

На материкових плантаціях працюють лише чоловіки. Жінки перуть, готують їсти, виховують дітей і вишивають.

Індіанці Куна носять красивий вишитий одяг, сережки в носі і широченні яскраві фєнєчки з бісеру на ногах і руках.

На острові немає машин і багато дітей, тому без жодного страху ми відпускали малявку світ за очі, і вона прибігала лише під вечір. А часом її приносив хтось із племені сплячу.

Сьогодні Діана весь день проситься на пляж позасмагати і поплавати. На нашому острові пляжу немає. По периметру – туалети. Сміття теж викидається у воду. Тобто, потрібно дістатися на сусідній острів. Як я не намагався відмовити її від божевільної ідеї, як не пояснював ненадійність каюки в руках блідолицих – вона стояла на своєму.

Випросив човник у Себастьяно. Коли почали всідатися, каюка захиталась під ногами, і Діана почала сумніватися у правильності свого рішення. Та коли ми відпливли від острова і втрапили у хвилі, стало по-справжньому страшно.

- Повертайся, я вже не хочу на пляж! – благала Діана.

Вся біда в тому, що я не навчився керувати човном, а лише гребти щосили. Принцип управління каюкою сильно відрізняється від наших весельних човнів. Ми панічно крутились у хвилях. Малявці Магді було все одно, пливти назад чи вперед. Їй на хвилях подобалось.

Малявка не боїться хвиль

Сідало сонце. Маленьку каюку з трьома українцями хитало і заливало хвилями Карибського моря…

Далі буде: про те, як весь острів напився, а вождь з’їв вогонь – читайте згодом на «Інфопорні».

Леонід Кантер

Коментарiв немає

5 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 219-ий день Шляху

Як Льонька, Діана і Магда опинилися у племені Куна Яла, читайте у статті “Індіанці Карибського моря”.

Наш корабель відплив, і ми лишились на острові чекати на прибуття колумбійського вантажного судна, яке мало прийти з дня на день. Я відразу вирішив міцно взятись до роботи у племені, і зголосився пливти з писарем і його сином працювати у сельву. Для цих цілей мені видали відповідне знаряддя: гумові чоботи, весло, мачете і панамку.

Човник–«каюка» являв собою тендітну довбанку, яку стрьомно кидало в бурхливому Карибському морі. З неба лив дощ, який тут називають простим і логічним словом «вода».

Від незвички гребти – до того ж, лише з одного боку – у мене стомлювалась рука, і я просив помінятися місцями. Індіанці сміялись і дражнились, називаючи мене не інакше, як «Леон де Украніа».

На материку ми озброїлися мачете і пішли в сельву. На голову з дерев лила вода, стежка губилась в багнюці, під ногами чавкало, а час від часу моква діставала аж до верхівки кирзака. Тепер я зрозумів, навіщо потрібна панамка, чому індіанці глузували з моїх сандалів, навіщо дали чоботи, навіщо мачете, і якими наївними з мого боку були сподівання пройти Дар’янський Пробіл пішки.

Ми припливли шукати і збирати кокоси. Але не просто вештати джунглями і шукати. Тут у кожного своя ділянка – «фінка». Це фінка кокосова, але у кожного господаря є ще і бананова. І не одна, а щонайменше п’ять. А також кожен ґазда обробляє поодинокі дерева манго, папаї, гауяви, дерева для виготовлення човника-каюки, плантації білої і цукрової тростини. Кожного дня господар пливе працювати на іншу фінку. Цикл об’їзду всіх ділянок складає приблизно два тижні.

«Польові роботи» полягають у тому, щоб шукати плоди кокосів у густій рослинності і калюжах, налитих тропічним дощем. Потім – лущити їх спеціальними щипцями від волохатої шкірки і, ретельно порахувавши, складати в мішок. Паралельно з цим нарубувати за допомогою мачете опалі гілки і зносити їх на купи. З-під цих куп швидко виростають нові дерева. І, звісно, «косити траву» – рубка всієї непотрібної рослинності за допомогою мачете. В мої обов’язки входила ще й відеозйомка роботи.

Спитаєте, навіщо рахувати кокоси? Бо, вертаючись на острів, потрібно прозвітувати в порт, скільки ти привіз. Кажуть, це для статистики.
Вона ось така: всього на островах архіпелагу Сан Блас проживає 48 спільнот Куна Яла. На місяць кожна спільно заготовляє близько 40000 кокосів. Загалом острови заготовляють близько 200 тисяч кокосів і здають їх колумбійським торговельним кораблям. Саме такий корабель мав забрати нас з островів.

Після тяжкої роботи вдома на нас чекав рибно-кокосовий суп з вареними платанами (себто, бананами), який готували місцеві жінки разом з Діаною.

Жінки племені Куна Яла – надзвичайно привабливі

По обіді мене покликали старійшини. У Великому Домі, де зібрались чоловіки, стояло чотири великих чани, зав’язаних листям.

- Зараз найшановніші чоловіки пробуватимуть чічу, – сказав писар. – Ти теж спробуй.

Спершу пополоскавши рот водою, всі по черзі пили з кокосової миски. Напій був легкий і солодкий, як молоде вино.

Чіча робиться на основі цукрової тростини, какао і кукурудзи. Секрет її приготування і необхідні пропорції знає лише «професор хімії» – так жартівливо прозвали старого індіанця з добрими і трохи посоловілими очима. Виготовлення спиртних напоїв – справа спільна. Готувати для приватних цілей суворо заборонено.

Від такого дзбанку чіча можна добряче сп’яніти…

Ми спробували з кожного баняка, а тоді все перелили в тази і перемішали. Після цього, аби переконатись, чи все однаково солодке, ми спробували з кожного баняка ще раз. А вже тоді їх пов’язали свіжим листям, і лишили визрівати ще на чотири дні.

Я прийшов додому геть п’яний і щасливий. Там на мене чекала дружина.

6 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас), 220-ий день Шляху

Ми попливли на бананову фінку. На цей раз гребли повну годину, але я вперто не просив поміняти руку. По дорозі на порожній гачок ми впіймали здоровенну рибину з гострим дзьобом, і писар того дзьоба їй негайно поламав.

Коли дісталися берега, йти треба було ще цілу годину, а чоботи 41-го розміру, нап’ялені на мій сорок третій з половиною, страшенно натирали. Добре, що погода стояла ясна. Ми піднялись в гори. Тепер види робіт були такі: вирізати міцні палиці, зрізати та обчистити рослину для зав’язування, зрізати бананові грона і прив’язати їх до палиць, знайти саджанці і розсадити їх.

Ґазда обробляє свою бананову “фінка”

Мене, як українця, призначили на найбільш знайому роботу: копати ями і саджати бананові саджанці. Але копають вони не лопатою і не сапкою, а тоненькою і вузенькою мотичкою. На те вони й туземці.

Перти назад банани було ой як не просто. Навіть Хав’єр припинив корчити Рембо і з полегшенням зітхнув, поклавши банани до каюки.

Ми і наша здобич

- Ну, а тепер, хлопці, година на веслах – і ми вдома.
- Чого б вам не побудувати собі хати на материку, щоб не гребти кожен день по дві години.
- Та ти що! Тут комарів багато…

Цього разу вдома чекали вареники з картоплею і смаженою цибулею. Індіанці ледь язики не проковтнули з насолоди.

Смажені банани – це не українські вареники, але теж ням-ням…

Ввечері, при світлі вогнища і керосинки, писар розповів Магді казочку про лісових духів.

7 листопада 2010 року
Панама, острів Сан Ігнасіо (архіпелаг Сан Блас)
221-ий день Шляху

Я так натер ноги чоботами, що весь наступний тиждень не міг взути навіть власні сандалі. Відтак більше не плавав на плантації, натомість записався з Магдою у школу.

- Щоб вчителька дозволила тобі відвідувати заняття, треба показати їй, що ти не малявка, – пояснював я своїй дворічній доньці. – Підійди, чемно привітайся і порахуй до десяти.

Спершу Магда соромилась. Але потім підійшла, сказала «Буенос Діас» і порахувала до десяти іспанською, англійською й українською. Вчителька зраділа і запросила її сідати. В той день діти клеїли прапор Панами. Після занять всіх діток пригостили печивом. Це Магді сподобалось, і вона вирішила ходити сюди щоранку, а разом з нею – і я.

Діти Куна Яла залюбки прийняли Магду до гурту

От що ми опанували:

Абетка кунів має всього п’ятнадцять букв:
A, B, D, E, G, I, L, M, N, O, R, S, U, W, Y

Решту звуків складають буквосполучення. Нариклад dd=t, ss=ch тощо.
Цифри до десяти:

1. Гвенсак
2. Бо
3. Ба
4. Баке
5. Атар
6. Нергва
7. Гугле
8. Баабак
9. Бакебак
10. Амбе

Короткий словник:

Привіт – «Нуеді» або «на»
Дякую – «нуед»
Як тебе звуть – «Ігі нуга»
До побачення – «Бане мала»
Донька – «мімі»
Дружина – «оме»
Хата – «нег»
Вода – «ді»
Каюка – «ур»
Одяг – «мор»
Вітрильник – «урмор»

У школі

Домашнє завдання

Після обіду допомагав будувати хату сину вождя. Робота ведеться без єдиного цвяха. Деталі конструкції зв’язують мотузками. Зазвичай хати будуються «толокою» – як колись на українському селі. Власник заготовляє всі матеріали, і плем’я за один день сплітає нову хату. Але Себастьяно не мав всіх запчастин, тому зараз самотужки дов’язує стіни і дах по мірі надходження пальмового листя і білої тростини..

На материкових плантаціях працюють лише чоловіки. Жінки перуть, готують їсти, виховують дітей і вишивають.

Індіанці Куна носять красивий вишитий одяг, сережки в носі і широченні яскраві фєнєчки з бісеру на ногах і руках.

На острові немає машин і багато дітей, тому без жодного страху ми відпускали малявку світ за очі, і вона прибігала лише під вечір. А часом її приносив хтось із племені сплячу.

Сьогодні Діана весь день проситься на пляж позасмагати і поплавати. На нашому острові пляжу немає. По периметру – туалети. Сміття теж викидається у воду. Тобто, потрібно дістатися на сусідній острів. Як я не намагався відмовити її від божевільної ідеї, як не пояснював ненадійність каюки в руках блідолицих – вона стояла на своєму.

Випросив човник у Себастьяно. Коли почали всідатися, каюка захиталась під ногами, і Діана почала сумніватися у правильності свого рішення. Та коли ми відпливли від острова і втрапили у хвилі, стало по-справжньому страшно.

- Повертайся, я вже не хочу на пляж! – благала Діана.

Вся біда в тому, що я не навчився керувати човном, а лише гребти щосили. Принцип управління каюкою сильно відрізняється від наших весельних човнів. Ми панічно крутились у хвилях. Малявці Магді було все одно, пливти назад чи вперед. Їй на хвилях подобалось.

Малявка не боїться хвиль

Сідало сонце. Маленьку каюку з трьома українцями хитало і заливало хвилями Карибського моря…

Далі буде: про те, як весь острів напився, а вождь з’їв вогонь – читайте згодом на «Інфопорні».

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: kuna yala, panama, ukrainian team, льонька, робота

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Сергій і його команда за тиждень проробили наступну роботу:

Sergey and his team this week have done the following work:

Отримали державний дозвіл на проведення завершальної частини фестивалю на центральній вулиці столиці Панами. Received state approval to conduct the final part of the festival on the central street of the capital of Panama.

Здобули підтрмку медіа – про табуретників написали всі найбільші газети Панами і запросило до ефіру телебачення . Won media support – about project with a stool wrote all the major newspapers and Panama invited to broadcast television .

Було домовлено про виступи в університетах, приватних і державних арт-школах і арт-клубах. It was agreed speeches at universities, public and private art schools and art clubs. На цих виступах крім українців, білорусів і панамців брали участь коста-ріканці, колумбіці і мексиканці. These statements also Ukrainian, Belarusian and Panamanian participated Costa-Rikanian, Colombian and Mexicans.

Були здійснені покази фільмів і готування українських страв для практичного ознайомлення панамців з українською культурою. Were also film shows and cooking meals for Ukrainian  practical Panamanians acquaintance with the Ukrainian culture.

Була організована трьохкімнатна квартира для проживання всіх учасників фестивалю. Was organized three room flat for accommodation of all participants of the festival. Але більшістю нею так і не довелось скористуватись, бо за допомогою інших учасників ми отримали іще дві квартири де всі комфорнто розмістились. But most of it never had to use an, as with other participants, we still have two apartments where all komfort are arranged.

Сергій і його команда зробили все для того, щоб дати учасникам проекту «з табуретом через континенти» максимальну можливість для віддачі та ознайомлення протягом одного тижня. Sergey and his team have done everything to give the project participants from stool across continents «maximum opportunity for feedback and review within one week. Взявши на себе всі організаційні питання, залишаючи на табуретників чистий арт з 23-го по 31 жовтня. Taking care of all arrangements, leaving for artist clean art from 23 th to October 31.

Дякую тим хто приїхав вчасно і зміг оцінити нашу роботу повністю. Thanks to those who arrived on time and was able to fully evaluate our work. дякую тим хто аквтино працював разом з нами і відчув радість робочого процесу. thank those who akvtyno worked with us and felt the joy of the workflow.

все обговорення ТУТ full discussion HERE

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags: panama, ukrainian team, льонька, фестиваль

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Нарешті приїхав державний трактор і дорогу почистили.

Але таких обвалів виявилось багато. Я заздрісно згадував пост Колюні про те, як він нісся по цих схилах. Ми ж зупинялись на кожному повороті і чекали, чекали, чекали.

Нажаль через обвал був закритий і пятикілометровий тунель. Тому ми ще кілька годин повзли по старій гірській трасі. Від температури, перепаду висот, недосипу і голоду я почував себе жахливо.
Крім того страшенно болів забити стрибанням на хвилях копчик і я не міг без болю всидіти на місці.

Коли ми приїхали в Мереджін у мене заклало одне вухо і не попускає досі. Голова тріщала від болю. Ніс набух як бубон. Щоки палали. Я попрощався з Хорхе і пішов шукати вписку в каучсьорфінгу. Зазвичай надсилаючи листи лише красуням і митцям-дивакам, цього разу я швидко слав запити всім підряд. Мені негайно потрібен був гарячий душ і сон у теплі.

За десять хвилин мені відповів Натан. Він сказав що у нього можна вписатись і вислав адресу. На запитання в якому це районі, чи який транспорт туди іде він не відповідав і я на непевних ногах вирушив на його пошуки.

На відміну від Панами, де адрес немає зовсім, а лише орієнтири типу «жовтий будинк і за ним… » чи «від готелю мірамар три світлофора» в Колумбії адреси є. Але вони схожі на якісь зашифровані повідомлення. Ось що надіслав мені Натан: «Calle 7D, 43c23 in the Astorga Lofts, Ap. 1107». Через дві години пошуків, за допомогою десятків перехожих, ментів і таксистів, ледь чуючи їхні відповіді одним вухом і бубнячи сопливим носом я все-таки розшифрував загадку і його вичислив.
Стежка до будинку ішла через напівтемний безлюдний парк. Несподівано з кущів вискочило п’ятеро молодиків. «Пашла жара. Буратіно частина друга» – подумав я.
- Будеш? – спитали пацани простягаючи мені в косяк.
- Пура, сін табако? – спитав я.
- Ага, – відповіли пацани…

Це був здоровенний хай-тек будинок. На моє здивування консьєрж сказав, що Натан був і пішов. Але, там здається є інший мучачо. Так що можна підніматись.

Я піднявся у модерновому ліфті. І вийшов на одинадцятому поверсі. В хаті нікого не було. Ошелешений подіями в парку, дорогою, хворобою я присів на гладеньку плитку біля хати. І тут прийшов Натан.

Він американець. Живе тут і заробляє бабки в Інтернеті. Пише книгу «Як жити щасливо». Він знає як забезпечити собі високий рівень життя в будь-якій країні світу. Подорожував по Південній Америці. Бездарно вивчає іспанську, ходить на танці і по дівках.

Хата яку він знімає схоже на маленький палац на одну людину. Тут є кінотеатр, велетенська аудіо система, гігантські вікна з видом на все місто, ванна, схожа на басейн, пральна машина тощо.
Спершу Натан не доганяв хто я і що. Ще б пак, приперлось таке напівмертве, брудне створіння яке два тижні прожило на островах. Але коли я прийняв душ і перевдягнувся в його модні шмотки, включаючи взуття то значно вилюднів.

- Я граю в гру. Ось так як у тебе за столом стоять чотири стільці у мене теж стояло чотири
табурета. Одного дня я прикольну вся віднести їх до океану. Пройшло 5 років і от уже в дорозі останній. Їду без грошей, відмовлячи собі в усьому крім найнеобхіднішого, але маю свободу, якої не мають навіть мільйонери.
- Та ну нафіг… – тільки і міг вимовити Натан. Крута яка гра!
Ми прогулялись і в бесіді вийшли на те, що він яскравий представник капіталізму, а я соціалізму і домовились поділитись один з одним свої досвідом щастя.

Сьогодні я хворий, вухо не чує, з носа ллє, болить горло, кидає в жар, коротко кажучи фігово дуже, але Натан сказав,що я можу пожити в нього тиждень. Він дав мені ключі від свого палацу і пароль до Інтернету. Сказав що купить продукти, якщо я готовий щось приготувати. Я відповів з радістю. Ввечері плануємо вечірку-перегляд на його домашньому кінотеатрі.

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | 2 comments | Add to del.icio.us
Post tags: colombia, автостоп, гори, земля, мегаполіс, хвороба

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

27.10 – MIERCOLES

10:00 Universidad del Arte Ganexa

(Via Atgentina calle entre Casa Verde y Fruteria Mimi. Directo una quadra y media. Izquerda – escuela

Escuelas de gastronomía; comida ucraniana – borsh, tertenyky.

12:00 – La película  “Tibet Ilegal” en Universidad del Arte Ganexa

22:00 Club La Casona  (Calle 5, Casco Viejo)

28.10 – JUEVES

11:00 La performa en Universidad de Panamá

(Campus Harmodio Arias Madrid

Facultad bellas artes)

22:00 Una Casa Mas Grande (Casco Viejo)

29.10 - VIERNES

15:00-16:30 – La película  “Tibet Ilegal”  en Instituto nacional de la cultura (Plaza de 5 mayo)

20:00-21.30 – La performa en Avenida Central

30.10 - SABADO

20:00-21.30 La performa en Avenida Central

31.10 DOMINGO (Festival Mercado de Pulgas)

11:00 – 12:00 – Canción concierto en Plaza Catedral (Casco Viejo)

17:00-18.00 - La performa en Plaza Catedral (Casco Viejo)

© smechanoid for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | No comment | Add to del.icio.us
Post tags:

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Ukrainian street theater, “With the Stool” travels the world for 5 years. Performances were held more than in 30 countries around the world: Mongolia, China, Nepal, India, Sri Lanka, Norway, Finland, Germany, Russia and many others. Now they are crossing American continent from the North to the South. Behind Canada, USA, Mexico, and countries of Central America. Ahead are Columbia, Brazil and entire South.
Today in Panama!

During the week, from 23 to 30 of October, on the festival «Ve la libertad. Parte dos. Panama» there will be concerts and performances on squares and in different clubs of Panama City. There will be also displaying unique Ukrainian movies, production of “Lizard Films” studio, excited young people on the European and former Soviet Union festivals.
Culmination of the festival is a big street performance on 30 of October.
«Ve la libertad. Parte dos. Panama» -
That is what we call freedom!

© smechanoid for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | One comment | Add to del.icio.us
Post tags:

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

Це сквот де живуть хіпани з усього американського континенту. І навіть один німець. На підлозі розкидані матраци і рюкзаки. Маленькі столики усипані заготовками для фєнічек. Відразу десь організувалась п’ятка. Велетенський Філіпе в чорних брюках і синій сорочці виглядав у цій атмосфері вкрай кумедно.

Всі мешканці сквоту займаються різними видами вуличного мистецтва. Крутять вогні, танцюють, жонглюють, плетуть макраме. Де-то хто з них немає документів – вкрали або просрочились. Але в цілому всі людл добрі.

Зранку Філіпе підірвав мене о шостій. Ми розмовляли ввечері і, як я думав, домовились що я покусуюсь у нього півдня, виперусь і висушусь. Але мабуть я його неправильно зрозумів, бо о шостій двадцять Філіпе поїхав у справах, а я з рюкзаком і табуретом блукав сонним Панама сіті.

Місто дуже класне. Маленьке і старовинне, місцями реконструюване, місцями не дуже воно комфортно межує з висотками найдивовижніших форм.

Поки Колюня з Сєрьогою застрягли в Коста Ріці, я вирішив не гаяти часу і йти виступати на площу. Пообіді ми з дівчатами і ще одним чуваком на імя Лучіано, чілійським мандрівником витупили на набережній. Людей було мало, тому ми грали все самі. Нам трохи допомагали продавці симпатичного непотребу і поодинокі туристи.

Родзинкою став прихід двох російських туристів. Вони прицінювались до купівлі сувенірів.
- Можна взять три маленьких, будет дешевле, – запропонував тучний чоловік у білому костюмі
- Можна взять два Больших, будет дороже – я перекривляв його пошепки, так що дружина не почула. Мужик втупився у мене круглими очима, панічно намагаючись ідентифікувати в якому регіоні колишнього совка живуть такі засмаглі люди.

- Ты откуда? – він зиркнув на мою вишиванку.
- От вер-блуда – пошепки блазуючи і відповів я з дурацьким акцентом
- Миш, так какие берем? – питала його блондиниста дружина.
- Незнаю… подожди… я тут в шоке… – тараторив Міша, в той час як його дружина продовжувала перебирати побрякушки.

Я повернувся на майданчик. Російська чета пішла обдивлятись місто, а Міша, поки не сховався за рогом, все продовжував повертатись намагаючись зрозуміти, як таке можливе.

О десятій вечора Лаура і Негра мали виступати в клубі. Коротко скажу, що виступ їм зірвали. Неповага була помітна від початку. Хоча дівчата виступала нашару, друзів не пускали, вимагаючи щоб всі купили квитки. Потім кілька годин просили почекати, а після першого десятихвилинного номера сказали, що час піджимає, що за ними наступні артисти чекають і брутально вигнали. Негра розревілась. Лаура висловилась в мікрофон.
Зі сцени загремів рок-н-ролл.

Завіса.

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | One comment | Add to del.icio.us
Post tags:

Feed enhanced by Better Feed from Ozh

© Leonid Kanter for С Табуретом через континенты, 2010. | Permalink | 8 comments | Add to del.icio.us
Post tags:

Feed enhanced by Better Feed from Ozh